+38044 200 18 18, +38044 360 66 23, +38067 320 30 23, +38050 357 33 26 yanagallery@gmail.com

Ніна Велігодська, кандидат мистецтвознавства.

«Скільки сам себе пам’ятаю, завжди знав, що буду художником», – говорить Дмитро Нагурний – «з самого дитинства …». З дитинства, яке пройшло на древньому київському Подолі. Романтичному, таємничому, злодійському, брудному. До чистого бруд не пристає. І не пристав. «Міг стати і хуліганом», – зізнається Нагурний. – «Вищі сили мене вберегли». Вищі сили, і ще ті земні орієнтири, які були перед очима. Перш за все – батько. Яскрава особистість, самодіяльний художник, який і в синові розвинув любов до живопису.

«Сам» – це ключове слово до осягнення особистості Нагурного. Воістину, він сам себе створив: самодисципліна, самоосвіта, самовираження.

Коли (після кількох невдалих спроб) нарешті вступив до Київського Художнього інституту на живописний факультет, у нього була вже концептуальна внутрішня програма. Природно, що відразу став лідером, тому що не чекав манни небесної, а посилено працював, трощачи свої власні комплекси. Він намагався «виліпити» з себе вільного художника, клапани його серця завжди були відкриті для всього нового, неординарного.

Життя Нагурного складалося нелегко і непросто. Він ніколи не йшов на компроміси. Завжди був гордий і незалежний – не всіх такі влаштовують. Начисто відсутне у нього почуття заздрості. Він ні на кого не оглядається. Тому, напевно, і існує нині «феномен Нагурного» художника, що володіє чіткістю професійного мислення, чудовим малюнком і настільки ж високою культурою.

Його слова: «Особа художника – це його пластичний стиль, його формула вираження» і ще: «Художник повинен перебувати в суєті, знати підгрунтя мистецькому житті». Це правда про нього, з одним тільки уточненням – не тільки художньої. Нагурний довів це, коли влітку 1986 року, після аварії на ЧАЕС поїхав в чорнобильську зону, ковтав радіаційний пил, робив замальовки з натури. Не можна нині не погодитися, що це – акт найвищої громадянської мужності.

Сьогодні Нагурний, з його несприйняттям тоталітаризму, з його прагненням до свободи (за часів загальної несвободи) з його просто-таки собачим «нюхом» (за японським гороскопом він – «Собака») на реальне, справжнє (в житті і мистецтві), до своїх 43 років вийшов на свободу, знайшов себе, усвідомив свою ціну. Допомогла йому в цьому дружина, друг, муза – Ольга.

Майстерня художника в центрі Києва проста, зручна для роботи і артистична одночасно. Разом з господарем мешкає в ній підібрана на вулиці собака Чуня.

Зовні Нагурний – стрункий, спортивний. Стримані манери, гарна літературна мова. Багато читає? «Сказати, що я начитаний, – не можна. Читаю далеко не всі. Спочатку «обнюхую» книгу, мову, проникаю в стиль, в те, як письменник «ліпить форму».

Улюблені художники? У його творчості відчутний вплив кватроченто (умовно – період раннього Ренесансу) – особливо Пьеро дела Франческо. «Сезанн, як геній, навчив мене мислити в образно-пластичних категоріях. Павло Філонов був кумиром, коли я формувався. Над усе ціную саме староруське мистецтво, іконографію, архітектуру, українське барокко».

Нагурний хотів стати і став монументалістом. Жила в його душі мрія «провести життя на кроквах», представлялися грандіозні фрески, мозаїка в утопічних Містах Сонця. Розрив мрії і реальності, що «провокується» самим життям, Нагурного охолодив. Сама робота монументаліста в сучасних умовах здалася йому малоцікавою.

«Художник повинен мати свою концепцію, своє бачення світу. І, звичайно, свободу. Це чистіше і ближче мені по духу». Чи з’явився «новий» Нагурний? Можливо да. Але, думаю, вірність самому собі чітко простежується в його творчості, при цьому, будучи запорукою завжди нового, сміливого, неординарного, що створює цей на диво цілісний художник.

Як Нагурний працює? «Раціо або інтуїція?» – неминуче виникає це питання в його майстерні. І те і інше. Раціо – від дизайну, інтуїція – від Бога … Природне почуття композиції. Спочатку маленький малюнок, відображена думка, пластична «формула» образу. «Для себе вивірив ідею – рука тебе веде, пульсує все твоє єство. «Обсяг «ліпиться» пензлем, масою фарби. Дивовижна, незбагненна, здається, тільки йому одному доступна система лесування. Почуття кольору, його мерехтіння, глибина. І якась особлива «довершеність» робіт, висока «акуратність» форми.

Перевагу віддає полотну. Споконвічного матеріалу живопису, напрочуд пластичного матеріалу. «Контакт з полотном – акт найвищого одкровення».

Працює під музику: арт-рок. Любить Гайдна, Моцарта, Мусоргського. Тема Міста (саме з великої літери) чітко простежується в творчості художника. Робота «Архангел, який залишає місто». Улюблений Київ, так по-варварськи знищується – зруйновані пам’ятники, знесені «старі» будинки. Архангел Михайло – старовинний герб міста. Зараз він його залишає. Чи повернеться?

Інше полотно, яке так і називається «Місто». Тут відверте конструювання образу – місто – символ.

Наступний розвиток цієї теми: Демон, Чорнобильський Фантом, що навис над усіма нами і над містом. Сюрреалістична картина, асоціативний ряд якої веде до брами пекла і брами раю. Ми – в «зоні», «під ковпаком», і вихід з цього – духовне очищення – така модель художника.

Картини Нагурного народжують відчуття якоїсь грандіозної спільності. Ймовірно, це спільність людей перед обличчням екологічної катастрофи, близькість в горі і нужденності.

Останнім часом Нагурного все більше і більше тягнуть формально-стилістичні пошуки. Іноді це – майже по Френсісу Бекону, – плід «впливу, що перетворює культивовані випадковості фарби» («Міст»), іноді думка, втілена в «ритмічну ідею» ( «Віддзеркалення»).

Нещодавно Нагурний повернувся з Литви – працював два місяці з групою художників в Будинку творчості в Паланзі. Привіз звідти багато нових робіт і сильних вражень. «З України зараз вивозять духовне багатство – каже з гіркотою, – а ми самі віддаємо все без розбору. Це згубно для культури. А в Литві все це робиться серйозно, конструктивно, вигідно для суспільства і для художника. Хочу, щоб і у нас так було».