+38044 200 18 18, +38044 360 66 23, +38067 320 30 23, +38050 357 33 26 yanagallery@gmail.com

(1916-1977)

Костянтин Константинович народився в 1916 році.

Навчався в КДХІ (Київський державний художній інститут, нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у К. М. Єлеви, А. Ф. Середи, І. Н. Штільмана, який закінчив в 1940 році.

Учасник Великої Вітчизняної війни.

Помер в 70-і роки.

 

Дмитро Корсунь про творчість Костянтина Константиновича

Як живописець-лірик, Константинович вміє знайти осмисленість і гармонійність в повсякденності і простоті мотиву. Майже все, що він пише, на перший погляд – непомітне і звичайне. Околиця, поле, дерева, роботи в полі, скромні сільські хатки, вигин річки, старовинні руїни замку – ось коло його постійних мотивів. Але кожна його робота – це грамотна постановка і бездоганне вирішення важливої ​​мальовничої проблеми. Непоказні за мотивами, невеликі за розмірами, твори Костянтиновича не впадали в око на виставках радянського періоду після величезних тематичних полотен інших майстрів соцреалізму, його роботи не визначали ані критики, ані колекціонери того часу. Його ім’я не зустрічається в каталогах і журналах з мистецтва часів Радянського Союзу. Але незважаючи на цю неуважність до себе, художник не залишив свого покликання – бути чуйним «побутописцем малої природи».

У своїх пристрастях та вподобаннях Константинович має попередників – однодумців. Такий пейзаж відстоювали і розвивали Левітан, К. Коровін, В. Сєров. В їхній творчості сильний особистісний емоційний імпульс набував сенсу та краси. «Пейзажі настрою» стали виразом їх світогляду. В Україні корифеями такого пейзажу були С. Васильківський, С.Світославський, і особливо П.Левченко. Надалі – В.Кричевський, К.Трохименко … Вони були і залишаються класичними зразками такого роду живопису. Константинович також невідступно намагався досягти, крім найвищої майстерності, ще й певного ліричного настрою, саме внутрішнього сенсу в пейзажі.

Розуміння природи, як середовища проживання людини, притаманне ландшафтам в роботах художника. Особливості рельєфу, характер рослинності, погодні фактори обумовлюють композиційно-предметну структуру, світлоносність і колористичне наповнення його творів. Як змістом, так і побудовою вони висловлюють безпосередній поетичний склад його мислення, яке було у художника лірично-пісенним, майже народним.

Всі ці роки він писав «для себе»: у своїй внутрішній ізоляції, не зустрічаючи розуміння і схвалення навіть у близьких цієї своєї щоденної самовідданої праці. Його не приваблювали гучні або кон’юктурні теми офіціозного мистецтва, тому що він не відчував внутрішньої потреби дотримуватися їх.

Основні теми живопису Константиновича – це картини життя природи. Але іноді зустрічається і тема війни, з такими драматичними спалахом вогнів, з покаліченими палаючими танками, втомленими солдатами, розбитими фронтовими дорогами. У живопис природи вони входять знаком народної біди, насильницького дисонансу, раптом привнесеного в гармонійне природне буття. Але і ця тематична репортажность очевидця тут не заважає щільній мальовничості зображення, вишуканому композиційному відбору і колористичній цілісності, що властива великій школі живопису.

Природа, здається, в єднанні з людиною супроводжує трагічність воєнного лихоліття, страждає разом з людьми, як і тоді, коли співпереживала з ними в безсмертних поетичних рядках «Слова о полку». Кожна така картина – це маленький реквієм … Середньовічні руїни, фортеця в Кам’янці-Подільському, часто виникають, як мотиви в творах художника, привносять швидкоплинний драматизм і внутрішнє хвилювання в саму тканину живописної матерії, даючи відчути нелегке минуле рідної землі. Неначе на противагу всілякому столичному галасу, у Коснстантиновича масштабність зображуваного звузилася, там не залишилося місця для розгорнутої сюжетної примхливості, велемовності, злободенної плакатності.

 

Самі картини будувалися дуже просто, але написані вони були майстерно-узагальнено, пастозно, кольорово, з характерним, добірним, великим кольоромоделюванням. Вони виглядають створеними на одному диханні, вони достеменно живі, і здаються взятими з буття самої природи, із самої гущі народного життя. На них немає ніяких зовнішніх слідів творчих мук. Композиція картин дуже вільна, довільна. Повільна сюжетність, замінена енергійним висловленням особистих поетичних емоцій. При створенні образів замість багатослів’я, переважає лаконізм. Їм властива внутрішня динаміка прихованого духовного життя художника. Це справжній майстер. А краса його живопису сприймається, як утвердження цінності життя.

Кращі живописні твори Константиновича, по глибині свого лірико-поетичного змісту, по природності побудови, багатству колориту – це роботи високого рівня художньої культури. Як і картини великих майстрів, вони вчать знаходити прекрасне в звичайному, відчувати історію своєї землі, хвилюють ліричним переживанням краси та історії рідного краю.